Екологія – цінність, Культура – установка

В час глобальної екологічної кризи та духовного банкрутства людства на передній план виходять поняття екології та культури не як вузьких галузей людського прояву, а як принципів природного ставлення до навколишнього світу, оточуючих людей та до себе особисто. Необхідність створення школи такого типу була підказана часом.

Все більше дослідників приходять до висновку , що екологічна криза — це в основному філософсько-ідеологічна криза, криза світогляду. Прикрий той факт, що в «Стратегії збереження природи» Міжнародного союзу охорони природи такий пункт, як виховання людини, знаходиться на 7, тобто останньому, місці.

Порятунок природи, а разом з нею і нас всіх, знаходиться у встановленні інших, якісно нових відносин з довкіллям. І починати робити це треба з дітей, свідомість яких більш пластична і відкрита для змін. Треба менше говорити про

необхідність рятування при -роди, а більше давати можливостей дітям відчути, що таке Природа, допомагати встановити свої, особисті відносини. В такому контексті поняття «екологія» і «культура» виявляються надзвичайно зв’язаними, адже саме низький духовний культурний рівень більшості людей спровокував споживацьке ставлення до Всесвіту.

Школа «Екологія і Культура» створювалась як школа духовного відродження та розвитку особистості. Духовність у даному випадку розуміється як сукупність морально-етичних принципів, які дозволяють орієнтуватися в житті, визначати життєві цінності та установки.

Духовний розвиток особистості — це зміна багатьох стереотипів, до якої нас підштовхує вся еволюція людства:

• людина перестає бути «царем природи». Відтепер людина — частина природи, тісно пов’язана з усіма процесами, які в ній відбуваються (вона або загине з нею в екологічній катастрофі, або знайде можливість подальшого сумісного розвитку);
• людина перестає бути егоцентристом, а перетворюється в особистість, яка розуміє тісний зв’язок людей в суспільстві, і відкрита для інших людей, їх проблем та успіхів, радощів та прикростей;
• людина перестає бути слухняним виконавцем і стає особистістю, яка здатна аналізувати ситуації та процеси, в яких бере участь, приймати рішення в умовах невизначеності та нести відповідальність за свої дії або бездіяльність;
• людина перестає бути прагматиком, для якого важлива тимчасова користь, вона — духовна особистість, яка визнає пріоритет культури в усіх проявах людства, пріоритет цілого над частиною і вічного над тимчасовим.